Що спільного у латексу, каучуку, гуми та гутаперчі
Властивості
Багато хто вважає ці слова синонімами, але насправді це не так. Латекс (від лат. Latex – рідина, сік) – це рідкий вміст молочних судин рослин. Воно може бути прозорим, молочно-білим, жовтуватим або навіть помаранчевим. Особливо багато латексу містять рослини із сімейства молочайних, тутових, складноцвітих.
До вічнозеленим однодомні деревах сімейства молочайних відноситься знаменита гевея бразильська (Hevea brasiliensis), або «Серингеро» – саме її сік зазвичай і називають латексом. У всякому разі це найвідоміший латекс на світлі, з якого в промислових кількостях отримують натуральний каучук (латекс складається з цієї смоли приблизно на третину, решта – вуглеводи, білки, глікозиди, солі, ефірні масла та ін.).
З виробами з латексу: м’ячами, взуттям, іграшками, які індіанці робили з соку гевеї, познайомився ще Колумб. Слово «каучук» походить від kahusu, або «каучу», – «сльози» молочного дерева на мові амазонських індіанців. В Європі великого інтересу до нього не виявляли аж до XVIII століття, коли французька експедиція натрапила в басейні Амазонки на гевею і назвала її сік «гумою» (від лат. Resina, тобто «смола»).
У наступному столітті ця речовина, називаючи його то каучуком, то гумою, стали використовувати при виробництві різних прогумованих речей. Непромокаючий взуття і одяг були для тієї епохи воістину неймовірними; проте незабаром виявилося, що в холод натуральна гума-каучук стає ламкою, а в спеку, навпаки, розм’якшується, погано пахне і втрачає свої еластичні властивості.
На цьому історія гуми могла б і закінчитися, якби не американець Чарлз Гудьир (довший згодом ім’я однойменної фірмі з виробництва шин), який в 1839 році виявив, що, додаючи в каучук трохи сірки при нагріванні, можна поліпшити його міцність, твердість, еластичність , тепло- і морозостійкість. Цей процес тепер називають вулканізацією, а одержуваний при цьому матеріал – гумою. Так що гума та каучук – теж не повні синоніми.
Гутаперча ж – природний геометричний ізомер каучуку; її молекули НЕ закручені в клубки, а витягнуті, тому вона менш еластична. Видобувають гутаперчу зовсім не з гевеї, а з різних дерев, що ростуть переважно в Малайзії і на Філіппінах, – палаквіума, Пайена, Басс. У Росії теж є гуттаперченосниє рослини – бересклет і евкоммія. Що ж стосується цінної гевеї, то Бразилія довго оберігала своє багатство – вивезення насіння був заборонений під страхом смертної кари. Але в 1876 році британський шпигун Генрі Уікхем таємно вивіз на судні «Амазонас» 70 тисяч насіння, і незабаром по всій Південно-Східній Азії – від Індії і Китаю до Суматри – розкинулися плантації. Тепер лише невелика частина світового виробництва каучуку зосереджена в Бразилії.
Цікаво, що разом з насінням англійці примудрилися не імпортувати найстрашнішого ворога гевеї, грибок мікроціклус (Microcyclus ulei). Компанія Michelin, власник великих плантацій гевеї в Бразилії, містить великий науковий центр, де за допомогою селекції і біоінженерії борються з мікроціклусом. Люди, що приїжджають в центр ретельно опитуються на предмет того, чи не збираються вони незабаром відвідати Китай чи Індію – адже мікроціклус може прожити на людину близько тижня, чекаючи звичної їжі, і варто йому потрапити на плантації незвичних до нього азіатської гевеї, як ті можуть повністю загинути в протягом декількох років.
