Походження слів: рослина, овоч, фрукт, планктон

Це одні з найбільш простих слів, широко поширених в побуті, – проте навряд чи хтось замислюється про те, що вони означають і звідки з’явилися. Ми вирішили виправити цю несправедливість і заодно просвітити наших читачів про те, чому їх то і справа застосовують по відношенню до нас, людей. Добре це чи погано?

Божественне начало

Походження слова «рослина» йде корінням в глибоку старовину. Деякі філологи, виходячи з наявності в його корені буквосполучення «ра», навіть обґрунтовують генезис терміна з індо-арійського мови: нібито морфема «ра» позначає в ньому буквально бога Ра, який асоціювався з Сонцем і світлом. Примітно, що згідно давньоєгипетської міфології його правнуком є Осіріс: царствуя над Єгиптом, він навчив людей землеробству, садівництву і виноробства, так що фрески з його зображенням нерідко фарбували в зелений колір. В цілому це справедливо і з точки зору біології: світло необхідний рослинам для фотосинтезу. Втім, деякі етимологи сумніваються в цій теорії, вважаючи її лише красивою легендою, так як скільки-небудь серйозних наукових доказів під неї поки не підведені.

Відомий російський філолог і лінгвіст Лев Успенський у своїй «Етимологічному словнику» обґрунтовує походження терміна «рослина» від слова «рости», яке давньослов’янською звучало як «орсти» (orsti) – тобто «плести». Не відомо, що наші предки хотіли цим підкреслити: той факт, що з рослин прялись натуральні тканини (кропива, льон, конопля м інші), то властивість деяких рослин витися і переплітатися, утворюючи важкопрохідні зарості. Зрозуміло тільки одне: спочатку «орсти» перетворилося в «рости» – потім букви помінялись місцями на користь більш мелодійного і м’якого звучання, близького русичам за менталітетом. А потім, коли центр мовної культури змістився до Москви з її «акающим» вимовою, слово перетворилося в дієслово «рости». Дана версія на сьогодні виглядає максимально правдоподібною і логічною.

Смислова складова слова «рослина» також пов’язана з зростанням. Дати йому чітке визначення намагався ще давньогрецький вчений Аристотель, який помістив рослини між тваринами і неживими предметами, оскільки вони не здатні самостійно пересуватися, але все ж можуть рости і розвиватися. До речі, слово «зростання» (спочатку «orstъ») має спільну основу з латинським «arduus» – «високий, великий», буквально «прагнучий вгору».

Рослина – це комплімент!

У наш час слово «рослина» використовується в переносному, зневажливому сенсі і натякає, що людина не проявляє ознак вищої нервової діяльності, знаходиться буквально у вегетативному стані. Але можна поглянути на це і по-іншому: в книзі з революційним назвою «Людина-рослина» проведена цікава паралель «людина-рослина», яка в деяких випадках може вважатися людині комплімент… Автор – М. Р. Архангородский, лікар-психотерапевт і гомеопат – розглянув сім типів рослин і тільки потім зіставив їх з людьми.

Люди-трави мають «сонячну природу». Вони дарують світло оточуючим, люблять жити в колективі «спільним життям», хоча часом ця «сонячність» виливається в зарозумілість. Листяні дерева прагнуть до міцності у всьому, а тому воліють спиратися на себе. В’юни досягають своїх цілей за рахунок інших, легко пристосовуються до нових умов, хитрі й спритні. Хвойний людина спочатку справляє сумне враження, але зовсім міняється, коли говорить про речі і справи минулого. У нього незвичайна внутрішня життя. Люди-кактуси володіють гнучким інтелектом. Їх воля, в першу чергу, спрямована на самозбереження і пошук благополуччя. Чагарник як людський тип завжди переконаний, що все, що він несе в собі надзвичайно важливо. Людина стилю гірських трав дозволяє керувати собою навколишнього світу, але шукає не повсякденно звичного, а того, що виправдовує вищу самовіддачу.

«Обмеження за віком, та й інші цифри і моделі поведінки, дуже умовні, адже людина – це унікальна, непознаваемая і рухлива система. Та й сама аналогія людини з рослиною – лише мала частка всіх знань про людину. Адже існують паралелі і з тваринами (наприклад, символи року, знаки зодіаку), і навіть з камінням. Як би там не було, всі ці порівняння – зі світу природи», – уточнює автор.

Хто ти: овоч, фрукт, планктон?

Якщо вірити стародавнім слов’янам, гарбуз і персик, слива і огірок, малина і баклажан – все це «овочі» («овошть»), тобто просто «плоди». А ось запозичене слово «фрукт» з’явилося у нас тільки при Петрі I (1705) – воно походить від латинського «fructus» – «твір, плід, користь», і «frui» – «насолоджуватися, користуватися». А «планктон» походить від грецького «planktоs» – «блукаючий», оскільки являє собою сукупність організмів, що населяють океани і прісні водойми, і не здатні протистояти перенесенню течіями.

В переносному сенсі прізвисько «овоч» для людини звучить образливо, так як в принципі має на увазі те ж саме, що і титул «рослина» – тільки вже як безнадійний глухий кут без шансів еволюціонувати у щось більше. «Овоч» – це кінцевий продукт життєвого циклу «рослини», а по відношенню до людини – «помилка природи».

«Ти дивись-ка, який фрукт!» – Можна почути несхвальний, обурений вигук на адресу безцеремонного, підозрілого або ненадійної людини. Проте в цьому важко угледіти для себе щось образливе: таким чином в людині лише підкреслюється його «родзинка». Тропічний плід може бути не тільки «райським», але і нестерпно кислим, терпким або навіть гірким, але від цього не перестає бути недосяжною екзотикою, вірно?

«Планктон» сьогодні називають середньостатистичних людей, що не володіють видатними здібностями, – тобто «сіру масу». Під визначення «офісний планктон» потрапляють люди, чия робота полягає у сидінні в офісах за комп’ютерами і нудною, не вимагає ініціативи роботі з паперовими документами (незалежно від їх змісту та виду діяльності установи). Однак, як і справжній океанічний планктон, «соціальний баласт» теж є базовою умовою існування цивілізації, оскільки виконує необхідну повсякденну роботу. До того ж, «офісний планктон» запросто може дорости до «акули бізнесу»!