1.    
  2.    
  3.     Як Іван IV став “грізним”

Як Іван IV став “грізним”

Ми називаємо Івана IV Грозним, тому що нам сказали так його називати на уроках історії. Однак на питання, коли і чому Іван IV став “грізним” досі мало хто може відповісти. Ми спробували. Не лише Іван IV

Іван IV був не єдиним “грізним” царем в руській історії. “Грізним” називали і його діда, Івана III, який, крім того мав також прізвиська “правосуд” і “великий”. У підсумку, за Іваном III закріпилося прізвисько “великий”, а “грізним” став його онук. Цікаво також, що Іван Грозний не завжди був Іваном IV. Вперше цю цифрову частину титулу йому офіційно присвоїв у своїй “Історії Держави Російського” Микола Карамзін, він вів обчислення царів від Івана Калити. “До Карамзіна” Іван Грозний “числився” Іваном I. Ще з 1740 року, коли на російський престол вступив немовля-імператор Іоанн Антонович (Іван VI), до всіх російським царям-Иванам додали цифрову частину. Сам Іван Антонович став називатись Іваном III, його прадід став Іоанном II, а Іван Грозний отримав титул Цар Іван I Васильович всієї Русі.

Коли Грозний став “грізним”?

Коли і чому Івана IV стали величати “грізним”? Питання далеко не пусте. Якщо запитати людину про це, то він, найімовірніше, відповість, що так царя стали називати за його безмежну жорстокість, за опричнину і маніакально-депресивний синдром. Тому що приблизно так нам розповідають на уроках історії. Питання наступне: хто його так назвав і коли? Адже Не було такого титулу, ніхто Івана IV не вважав за життя “грізним”, як і Іваном IV не називав.

Він був Іван Васильович. Абсурдність ситуації з прізвиськом царя підтверджується тим, що одного разу Олександр Дюма написав буквально наступне: “Івана Грозного за його жорстокість стали називати “васильичем”. Ось що про це пише Скринніков, видатний дослідник життя Івана Грозного: “В джерелах XVI століття прізвисько “Грозний” не зустрічалося. Швидше за все, цар Іван отримав його, коли став героєм історичних пісень”.

Тобто відповісти на питання: “Коли саме з’явилося прізвисько “грозний” не може навіть Скринніков. Але каже, що це прізвисько дав цареві народ. І не за життя Івана IV, а в ж після його смерті. Тобто виходить, що “грозний” – це прізвисько не царя, а пам’яті про нього. Коли це відбувалося? Скринніков пише, що, швидше за все, під час Смути. Коли країна переживала не саму просту ситуацію: польсько-шведська інтервенція, висока смертність, низькі врожаї. Все було погано. І тоді царя, якого вже не було, стали називати “грізним”.

Казки про Івана Грозного

Показово, що Іван Грозний став першим російським царем, про якого народ почав складати казки. Сам, без всякого на те примусу державної влади. До цього по цьому самому примусу про царів писали тільки літописці, які, як відомо, були людьми далеко не незалежними. Про Грозному складено багато казок. І з них, до речі, ніяк не складається образ якогось деспота, мучить свій народ.

Навпаки, кожна казка про Івана IV несе в собі тезу про те, що цар – людина, що він поставлений на царство самим Господом, що він так само, як і будь-яка людина грішить, але так само, як і будь – кається, а тягар своїх гріхів переживає ще за життя. “Взагалі Іван Грозний був не зарозумілий цар, простий. Він любив поспілкуватися з простим народом, дізнатися про його бідах і надіях і навіть посперечатися іноді”. “Іван мудрий і справедливий був до крайності запальний і нерідко здійснював вчинки, про які згодом шкодував”. Ми наведемо лише дві казки про Грозному – “Іван Благочестивий”, і “Іван Співочий”. ”

Іван був хоч і грізний цар, але благочестивий. Він свято шанував християнські заповіді і дуже засмутився від того, що багато всякої нечисті розвелося на російській землі. Одного разу він вирішив відьом-чаклунів усіх винищити, причому не просто винищити, а за прикладом інквізиції спалити. З міст-фортець звезли старух-переметчиц в Москву на площу, обклали соломою і підпалили. Але наші відьми виявилися спритнішими західноєвропейських: вони перетворилися у сорок і розлетілися. Втім, врятуватися їм не вдалося: Іван Грозний був благочестивий цар. Він прокляв відьом, і його праведне прокляття виявилося сильнішим чорних чар. Баби навіки залишилися сороками і, щоб не накликати на себе нову біду, з тих пір і близько не підлітають до Москви”. “Як благочестивий чоловік, Іван Васильович любив церковну службу.

Особливо співи. Він і сам не був обділений слухом і голосом і вважався прекрасним співаком. Ще б пак, хто ж стане заперечувати грізного царя! Сміливець, мудрець або дурень знайдеться завжди. Приїхав якось цар в Сергиев монастир до пильнування і почув дивовижне, казкове спів. Співав місцевий чернець, імені якого казка не зберегла. Полонений чудовим голосом, цар Іван захотів дізнатися, хто такий цей старець, звідки він. Але на питання, ні на молитви царські чернець не реагував і продовжував співати. Коли ж, нарешті, розсердився Іван Васильович, то старець спокійно відповів, що під час служби у церкві повинен звучати один голос – його. Царю хоч і хотілося співати, але врешті-решт він змушений був визнати правоту мудрого чернеця і за розум обдарувати його”.

Грізний батько

Москва – столиця Росії, Волга впадає в Каспійське море, а Іван Грозний убив свого сина. Нікому не важливо, наприклад, що є думка про те, що Волга впадає спочатку в Каму. Те ж, що Іван Грозний убив свого сина і зовсім давно піддається сумніву. Є думка про те, що “грізним” Івана IV стали називати як раз після того, що він убив сина. А чи він убивав його? Головним доказом є… картина Рєпіна. Вбивство Іваном Васильовичем свого спадкоємця – дуже спірний факт. У 1963 році в Архангельському соборі Московського Кремля була розкриті могили Івана Грозного і його сина. Дослідження дозволили стверджувати, що царевич Іван був отруєний. Вміст отрути в його останках у багато разів перевищує допустиму норму. Цікаво, що той же отрута був знайдений і в кістках Івана Васильовича.

Вчені з’ясували, що царська сім’я протягом декількох десятиліть була жертвою отруйників. Або самі занадто багато застосовували для лікування ртуть, яка тоді вважалася мало не панацеєю. Однак залишається таємницею, хто запустив легенду про синоувбивство Грозного, але ставлення до цього міфу про Івана Грозному було в інших правителів Росії досить однозначною. Коли цар Олександр III побачив у галереї знамениту сьогодні картину Рєпіна, то просто заборонив її до показу. Впевнено і безкомпромісно висловив свою думку про картину і Костянтин Побєдоносцев: “не Можна назвати картину історичної, так як цей момент… чисто фантастичний “. На картину Рєпіна було в 1913 році скоєно даний замах. Його здійснив старообрядець Іван Балашов. Він пошматував картину трьома ударами ножа. Дізнавшись про це, зберігач Третьяковської галереї Єгор Хруслов, кинувся під поїзд.

Що означає “грізний”?

Часто виника питання: що народ вкладав у слово “грозний”, коли так називав царя? У сьогоднішньому представленні в це слово укладена тільки негативна конотація, однак не все так очевидно. Царя в казках і піснях згадували зовсім не як самодура, згадували з якоїсь народної ностальгією, як сильного государя.

І це при всьому при тому, що саме Іван Грозний, стимулюючий російську машину до швидкості некерованості, визначив і сам Непевний час, коли не залишив після себе нікого, хто зміг би утримати владу. Скринніков пише: “В обстановці нечуваних лиха царя Івана стали згадувати як епоху могутності Російської держави, її процвітання і величі. Криваві і темні справи були забуті.” Також він пише про те, що “в уяві людей того часу “гроза” символізувала стихію спопеляючу, невідворотну і блискучу, притому стихію не стільки природне, скільки божественну, знак втручання небесних сил у життя людей.” Іван Грозний і мислив себе сам Божим помазаником, і всі його справи, аж до страт, вкладалися в логіку цієї місії. Він не просто стратив тіла, він стратив і душі, здійснюючи свої страти таким чином, що злочинці ставали “закладеними покійниками”. Практикувалися: утоплення (відправка злочинців в їх “рідну” стихію – до нечисті, цькування смертників ведмедями (ведмеді вважалися “чистими” тваринами, тому вони карали людину за його гріхи). Репресивна машина працювала не з демонстраційною метою «щоб іншим неповадно було». Царя і так усі боялися і поважали.

Будь-який виступ проти Вінценосного належало, як «хула на Духа Святого», то є гріхом, який не можна спокутувати. Страти підлягали не тільки самі злочинці, але і їх майно (включаючи домочадців), яка визнавалася «поганим» і «нечистих». Тут цар суворо керувався старозаповітною Книгою Ісуса Навина, а саме взяття Єрихону давніми євреями. Згідно з Писанням, доля мешканців Ієрихону була жахливою: «…все, що в місті, і мужів, і жінок, і молодих і старих, і волів, і овець, і ослів, все винищили мечем…А місто та все, що в ньому, спалили огнем», окрім «срібла і золота, і судин мідних і залізних», які були оголошені «заклятими», і брати які в особисте користування заборонялося, вони повинні були бути передані тільки юдейських жерців». Треба сказати, що в середні століття біблійна традиція знищення «нечистого» майна суворо дотримувалася практично у всіх європейських країнах.

Кому вигідно?

Іван Грозний не тільки перший цар, про якого почали складати казки, але і перший російський цар, про якого стали писати і знімати комедійні сюжети (згадаймо Булгакова і екранізацію його п’єси “Іван Васильович змінює професію”). Як же так вийшло, що “грізний” придбало те значення, яке пов’язується в народній свідомості тільки з стратами, самодурством і божевіллям (Фільм “Цар” Лунгіна)? Найімовірніше, “ноги ростуть” з історіографії Миколи Карамзіна, а також розмов ліберальної громадськості на тему жорстокість Івана Грозного на початку “золотого” XIX століття. Є у цього міфу і більш глибокі корені, а саме – європейська історіографія, яка ставилася до Грізного як до диктатора і сатрапу.

Нагадаємо, що Іван IV був англоманом, і навколо нього завжди “крутилися” сумнівні особи європейського походження, які намагалися лобіювати католицтво і “прибрати до рук” Московію. Іван Грозний цього не дозволив, ставлення до нього було не надто доброзичливе. До речі, і сам слух про те, що Іван Грозний вбив сина першим почав поширювати Антоніо Поссевино, папський легат. За цією версією Іван Грозний застав третю дружину свого сина, Олену, в неналежному вигляді. Невістка Грозного була вагітною і лежала в одному спідньому. Іван IV розгнівався і почав “навчати” Олену, вдарив її по обличчю і побив палицею.

Тут, за словами того ж Поссевино, палати вбіг син Грозного Іван і почав докоряти батька такими словами: «Ти мою першу дружину без всякої причини заточив у монастир, те ж саме зробив з другою дружиною і ось тепер избиваешь третю, щоб погубити сина, якого вона носить в утробі». Фінал відомий. Батьківський посох дістав і сина, проломивши того череп. Показово, що государі-народники ставилися до Івану Грозному з пієтетом і повагою (приклад того ж Олександра III), хоча образ Грізного царя в минулому дуже зручний для діючої влади – він нівелює всі прорахунки, говорить про те, що “згадайте і не нарікайте, було й гірше”.

17.04.2018

Написати коментар