Звідки прийшло віяло

Зі Сходу

«Біографія» віяла почалася за кілька тисячоліть до нашої ери. Спочатку їх називали опахалами. Зроблені з листя пальми, лотосів, пучки гілок або пір’я, вони служили жителям Сходу для захисту від мух та комах. В VI столітті опахала з Китаю в якості подарунка були привезені імператору Японії. Вони представляли собою круглу раму з ручкою, покриті шовковою тканиною або найтоншої папером, скріплюється біля основи рукоятки. Японські майстри швидко перейняли нововведення, внісши ряд удосконалень. Вони розщеплювали стовбур бамбука на тонкі смужки і якийсь час тримали під вантажем, щоб зафіксувати їх в одній площині, після чого з двох сторін обклеювали його папером. Такі опахала отримали назву утива, ставши обов’язковим атрибутом імператорів і вищих сановників. Японці не раз модернізували існуючі моделі віял. Їм же належить винахід складного віяла — сэнсу, який робили з тонко виструганий дощечок, обклеєних складеного гармошкою папером. Після того як у середині XVI століття цю новинку завезли в Європу португальські купці, віяло став самим модним жіночим аксесуаром. Найвищого розквіту мистецтво їх виготовлення досягло у XVIII столітті. Над розписом екранів віял працювали такі майстри, як Ф. Буші, А. Ватто, Н. Ланкре, над виготовленням остова — відомі ювеліри. Віяло перетворився на невід’ємний атрибут життя вищого світу. З його допомогою дами висловлювали або, навпаки, приховували свої почуття. У Франції говорили: «Віяло в руках красуні — скіпетр на володіння світом». А в Лондоні навіть була відкрита «Академія по навчанню манерам користування віялом».