Як винайшли морозиво?
Ймовірно, для відповіді на це питання краще за все звернутися до історії могутньої Піднебесної імперії, що відкрила для себе секрет приготування холодного десерту ще в давнину. Перші згадки про нього відносяться до третього тисячоліття до нашої ери: найчистіше сніг з гірських вершин поливали медом і подавали до столу імператорів. Пізніше рецепти виготовлення «солодкого снігу» потрапили до арабів і персам. У древній Елладі шанувальником снігового ласощі був Олександр Македонський, що відправляв в гори самих швидких рабів-бігунів, щоб дорогоцінна ноша не встигла розтанути. А Гіппократ писав про замороженому вини і фруктових соках, які, на його думку, зміцнювали здоров’я, покращували самопочуття, і рекоммендовались батьком медицини для підняття настрою пацієнтів. У Стародавньому Римі від морозива був без розуму імператор Нерон. А на Русі протягом століть холодними зимами їли колоті замерзлі молоко та вершки – чим не морозиво?
В Європу ласощі добирався довго: кілька рецептів його виготовлення привіз в Італію зі свого знаменитого подорожі на Схід Марко Поло – йшов 1295 рік. Італійські кухарі почали подавати до столу морозиво на водній і молочній основі. Але коли рецепт дістався до справжніх гурманів кулінарного мистецтва – французів – кухні перетворилися на творчі лабораторії, і для морозива настала довгоочікувана еволюція і розквіт. Саме у Франції вперше стали робити холодний десерт у вигляді кульок.
Для глобалізації виробництва морозива потрібно було навчитися зберігати быстротаящий продукт, і на арену подій вийшла Іспанія: доктор Бласиус Вилафранка вирішив скористатися селітрою для більш стійкого ефекту заморозки (звучить похмуро – але мова йде про епоху, коли ртуть і хінін вважалися ліками).
До зелених пагорбів манірною Великобританії морозиво з’явилося приблизно в середині 17 століття, де король Чарльз, отведавший чудового заморського страви, дійшов до смішного, видавши заборона про його виготовленні у всій країні. Чи жадібності, то міркування престижу королівського двору, але морозиво дозволялося їсти тільки правителям, їх придворним і фрейлінам. Але прогрес неможливо зупинити – після його смерті короля кухаря відкрили секрет виготовлення «царських крижинок» всім і вся.
Тим часом настав доленосний 1670 рік, і в Парижі відкрилося перше кафе, чиє меню складалося виключно з морозива – з молока і вершків, а так само щербетів. Саме в такий варіації морозиво потрапило до полонян у Північній Америці – ось чому його прозвали «холодними вершками», або «айс–крим». Там же, в Америці, в 1843 році Ненсі Джонсон винайшла ручну мішалку для морозива: міксер заповнював льодом периметр ємності з вершковою основою. Не здогадавшись запатентувати відкриття, американка упустила шанс розбагатіти: спритний комерсант містер Янг добряче заробив на чужій ідеї, маючи згодом дивіденди від першої комерційної лінії виробництва морозива на основі ручних мішалок, створеної Джейкобом Фасслом в 1851 році в США.
Механізували винахід в 1855 році, правда, вже в Австралії – воістину стає зрозумілим сенс слова «глобалізація», чи не так? Тим часом кращі уми не дрімали, удосконалюючи морозильники та рухаючи науково-технічний прогрес в ім’я морозива. Так, у 1899 році французький винахідник Огюст Голен подарував радісним ласунам гомогенізатор: цей диво-агрегат здатний був приготувати з неоднорідною натуральної жиросодержащей вершкової маси (не плутати з сучасним пломбіром!) стійку структуру і зменшити розміри крижаних кристаликів. Завдяки цьому морозиво могло довше не танути поза холодильної установки, і стало можливим ласувати їм не тільки на блюдце – але і фасувати в картонні стаканчики. Так «айс-крім» вперше перестав бути ваговим, і перетворився на об’єкт роздрібної торгівлі. Через три роки з’явилися промислові охолоджувачі для морозива, і «крижинки» швидко отримали масове поширення міжконтинентальних масштабів.
В улюблені дітьми вафельні стаканчики морозиво «нарядилось» в 1904 році. Ернест Хамві, який емігрував у Сент-Луїс з далекої Сірії, скромно торгував вафлями в ярмарковому кіоску поряд з продавцем морозива. Коли у сусіда закінчилися блюдця, Хамві запропонував скрутити ріжки з вафель, які можна було наповнити «холодними вершками». Винахід, що називається, «відривали з руками», і це допомогло винахідливому сирійцеві міцно стати на ноги в фінансовому плані – адже він створив першу компанію з виробництва вафельних ріжків, пізніше приобревшую промисловий характер.
Ескімо теж народилося в Шатах, тільки хто і коли винайшов – біла пляма в історії. Можливо, що ідея прийшла трьом людям одночасно і незалежно один від одного. Одним з них був школяр Френк Епперсон – забувши ввечері на ганку недопитий лимонад з ложкою в склянці, вранці він знайшов фактично «фруктовий лід на паличці», і першим оцінив його зручність ще в 1905 році. Змужнівши, він повернувся до цього рецепту і продавав свій винахід в міському парку під назвою «Эпсикл» (перші дві літери його прізвища перед «є icicle» – «бурулька»). На літніх спортивних іграх в 1920 років ласощі поширилося вже як «Попсикл» (Popsicle), що ймовірно натякає на популярність фруктового льоду у публіки. Іншим винахідником вважають Християна Нельсона, який в 1919 році придумав брикет морозива, вкритий шоколадною глазур’ю. Він назвав його «пиріжком ескімоса» («ескімо-пай»), і через три роки запатентував його просто як «ескімо». А ось дерев’яна паличка до нього додалася лише в 1934 році. Третім вважається француз Шарль Жерве, який продавав усовершенсвованное морозиво на паличці в одному з кінотеатрів Парижа. Під час демонстрирации документального фільму про життя ескімосів «Нанук з Півночі» один з глядачів нібито охрестив морозиво «ескімо».
Але, мабуть, ніхто з кмітливих кулінарів минулого і уявити собі не міг, що сьогодні, в XXI столітті, можна буде замовити не тільки солодкі вершки з різним варенням, рожевими пелюстками, горіхами або медом, але і морозиво з цибулею, перцем чилі, кальмарами, спагеті, пивом, тунцем, морквою, свинячими шкварками, часником, бобами та іншими неймовірно страшно звучать наповнювачами, які можна замовити в спеціалізованих закладах. Самоый ж дорогий і ексклюзивний холодний десерт у світі коштує близько тисячі доларів за порцію – «золоте» морозиво готують з додаванням тонкої золотої фольги і екзотичних фруктів і ягід.
