Що таке літораль

Зона морського дна

Литоралью називають зону морського дна, яка затоплюється під час припливу і осушується під час відпливу. Її ширина може варіювати від декількох метрів до багатьох кілометрів: все залежить від ухилу дна і амплітуди приливно-відливних коливань. Літораль цікава насамперед своєю незвичайною фауною. Адже її мешканці пристосовані і до періодичність перебування на повітрі, і до добових коливань температури і рівня солоності, і до змінюваним режимам дії сонячної радіації. Це різно манітним безхребетні: губки, ракоподібні, молюски і риби. До останніх належать бички, риби-присоски, морські собачки і мулисті стрибуни. Всі вони володіють цілим арсеналом здібностей, що допомагає вижити в таких непростих умовах. Почнемо з розміру. Довжина їх не перевищує 30 сантиметрів, дозволяючи цим істотам ховатися між камінням, перечікуючи сильне приливно-відливної протягом. В цьому допомагає і відсутність плавального міхура: риби важче води і можуть без особливих зусиль триматися на дні, поки не закінчиться відлив. У відкритому морі їм буде дуже незатишно, адже годує їх прибережний мул. Відрізняються літоральні риби від своїх глибоководних побратимів і формою плавників, схожою на крила морських катерів-ракет. Так, мулисті стрибуни можуть з їх допомогою вільно пересуватися по суші і навіть забиратися на що стоять біля води дерева, де вони утримуються з допомогою особливої черевної присоски. Від пересихання на вітрі або сонце літоральних риб захищає товста шкіра. Вона, як правило, покрита слизом, уповільнює процес випаровування рідини з організму. До цього треба додати і особливі «навички»: одні види мешканців литорали затаюються в затишних місцях, де зберігається волога, інші, як мулисті стрибуни, завдяки своїм плавникам-ластів мають можливість час від часу підповзати до лінії відливу і занурюватися у воду. Ще одна проблема — зміни доступності кисню. Зябра звичайних риб не можуть повноцінно функціонувати на відкритому повітрі — вони просто злипаються. А ось у морських собачок цього не відбувається, оскільки їх зяброві пелюстки вкорочені і потовщені. У свою чергу, мулисті стрибуни поза води на 85% дихають тілом, отримуючи кисень через шкіру. Є у літоральних риб та інші пристосування, наприклад порожниста камера в глотці, через яку можна отримувати кисень зразок наземних тварин, дихаючи ротом. І, нарешті, останнє, що слід відзначити — здатність мешканців литоралей запам’ятовувати «шлях додому». Під час припливу ці риби вільно переміщаються у воді, а до початку відливу їм необхідно повернутися на вже обжиту територію, де гарантовано є необхідні укриття і кормова база, адже помилка може коштувати життя.