Навіщо був потрібен орден Перемоги

Для нагородження

Необхідність в установі вищого військового ордена, до якого можна було представляти особливо відзначилися полководців, виникла у керівництва країни в 1943 році, коли радянські війська почали наносити німецьким з’єднанням все більш нищівних поразок. Роботу над ескізом такої нагороди доручили відразу декільком художникам-медальєром, в тому числі А.І. Кузнєцову, автору ордена Вітчизняної війни. Спочатку нагороди передбачалося дати назву «За вірність Батьківщині».

Перший зразок, представлений 25 жовтня 1943 року Сталіну і являвший собою п’ятикутну зірку з центральним круглим медальйоном, на який були нанесені зображення Леніна і Сталіна, Верховним Головнокомандувачем схвалений не був. Він висловив побажання помістити в центрі медальйона зображення Спаської вежі з фрагментом Кремлівської стіни. І вже через 4 дні з кількох представлених Кузнєцовим ескізів Сталін вибрав один – з написом «Перемога». При цьому художнику було доручено внести ще ряд змін – укрупнити розмір вежі і стіни, передбачити блакитний фон і зменшити так звані Штраль між променями червоної зірки. 5 листопада в відповідності з усіма побажаннями вже був готовий пробний екземпляр ордена, виготовлений із платини, діамантів і рубінів, який і був остаточно схвалений. А 8 листопада Указом Президії Верховної Ради СРСР були засновані орден Перемоги, його статут, порядок нагородження і опис знаків.

Відповідно до свого статуту орден міг бути вручений особам «вищого командного складу Червоної Армії за успішне проведення таких бойових операцій в масштабі кількох або одного фронту, в результаті яких докорінно змінюється обстановка на користь Червоної Армії». Нагородження проводилося тільки Указом Президії Верховної Ради СРСР.

Перше нагородження відбулося 10 квітня 1944 року першим кавалером ордена став командувач 1-м Українським фронтом Маршал Радянського Союзу Г. К. Жуков. Орден був вручений йому за звільнення Правобережної України. Другий свій орден Перемоги Жуков, вже будучи командувачем 1-м Білоруським фронтом, отримав за взяття Берліна 30 березня 1945 року.

Двічі кавалерами ордена Перемоги, крім Жукова, стали також: Начальник Генштабу, а потім командувач 3-м Білоруським фронтом А.М. Василевський (відповідно – 10 квітень 1944 року за звільнення Правобережної України і 19 квітня 1945 року за взяття Кенігсберга і звільнення Східної Пруссії) і Верховний Головнокомандувач І.В. Сталін (відповідно – 29 липень 1944 року за звільнення Правобережної України і 26 червня 1945 року за перемогу над Німеччиною).

Рештою нагородженими радянськими воєначальниками стали:

Командувач 2-м Білоруським фронтом К.К. Рокоcсовскій (30 березня 1945 року за визволення Польщі);

Командувач 1-м Українським фронтом І.С. Конєв (30 березня 1945 року за визволення Польщі і форсування Одеру);

Командувач 2-м Українським фронтом Р.Я. Малиновський (26 квітня 1945 року за звільнення території Угорщини і Австрії);

Командувач 3-м Українським фронтом Ф.І. Толбухин (26 квітня 1945 року за звільнення територій Угорщини та Австрії);

Командувач Ленінградським фронтом Л.А. Говоров (31 травня 1945 року за звільнення Прибалтики);

Представник Ставки Верховного Головнокомандувача С.К. Тимошенко (4 червня 1945 року за планування бойових операцій і координацію дій фронтів протягом всієї війни);

Начальник Генерального штабу А.І. Антонов (4 червня 1945 року за планування бойових операцій і координацію дій фронтів протягом всієї війни);

Командувач Далекосхідним фронтом К.А. Мерецков (8 вересня 1945 по підсумками війни з Японією).

Протягом чотирьох повоєнних місяців переможного 1945 орденом Перемоги були також нагороджені п’ятеро іноземних громадян:

Генерал Армії Д.Д. Ейзенхауер (5 червня 1945 року);

Верховний Головнокомандувач союзними військами в Західній Європі фельдмаршал Б.Л. Монтгомері (5 червня 1945 року);

Король Румунії Міхай I (6 червня 1945 року);

Верховний Головнокомандувач Військом Польським (на території СРСР) генерал М. Роля-Жимерський (9 серпня 1945 року);

Верховний Головнокомандувач Югославської Народно-визвольної Армії маршал І.Б. Тіто (9 вересня 1945 року).

Після закінчення Великої Вітчизняної війни статут ордена був вичерпаний. Але через 33 роки після вручення останнього з них відбулося ще одне нагородження – 20 лютий 1978 року до ордену Перемоги був представлений Генеральний секретар ЦК КПРС Маршал Радянського Союзу Л.І. Брежнєв, але через 4 роки, вже після його смерті, дане нагородження було анульовано.

На сьогоднішній день все знаки ордена, вручені радянським воєначальникам, і знак, що належав маршалові Роля-Жимерський, знаходяться в Алмазному фонді. Орден Ейзенхауера – в його меморіальному музеї в Абеліне, орден Тіто – у фондах музею «25 травня» в Белграді, орден Монтгомері – в Імперському військовому музеї в Лондоні, і лише орден короля Міхая I знаходиться в приватній колекції.

Для нагороджених в знак особливої ​​відзнаки засновувалася меморіальна дошка, встановлена ​​у Великому Кремлівському палаці, на яку вносилися імена кавалерів ордена Перемоги. Орденом Перемоги були нагороджені 12 вітчизняних полководців і 5 іноземних громадян, всього ж нагороджень (з урахуванням двічі нагороджених) було вироблено 20.

Оскільки для виготовлення ордена необхідні були дорогоцінні метали (платина і золото), діаманти і рубіни, виконання замовлення на виробництво знаків ордена було доручено майстрам Московської ювелірної фабрики, що стало унікальним випадком – «Перемога» став єдиним з усіх вітчизняних орденів, виконаним не так на Монетному дворі. Так як передбачалося виготовити 30 знаків ордена, то всього за розпорядженням Раднаркому Главювелірторгу було виділено 5 400 діамантів і 9 кілограм чистої платіни.Каждий орден загальною вагою 78 грам включав в себе: 47 г платини, 2 г золота, 19 г срібла, 16 каратів діамантів і 5 г рубінів.