Коли цвіте папороть

Якщо вірити народним повір’ям, один раз на рік – в ніч на Івана Купала. Тоді на галявині серед дрімучого лісу розпускається перунів вогнецвіт. Посередині розкинутого перистого листя, ніби світиться вуглинка, з’являється квіткова брунька. Зростає це диво прямо на очах і рівно опівночі з тріском розкривається, осяюючи дивним світлом всю галявину і громом стрясаючи повітря і землю. Людині, що оволоділа цією квіткою, стають підвладні всі таємні знання магії і доступні всі приховані в землі скарби. Правда, добути її вдається далеко не кожному. Адже мало знайти квітку в лісовій гущавині, потрібно ще подолати страх перед нечистою силою, яка зібралася на галявині. І не дай Бог людині злякатися, та озирнутися на бісівські пики – вмить роздере його лісова нечисть. Така легенда. Насправді ж папороть не цвіте ніколи. Належачи до тайнобрачних (в цю групу входять плавуни, хвощі, мохи та деякі інші рослини), папороті розмножуються спорами, розташованими на зворотному боці листя. І все ж красива стародавня легенда має під собою певні підстави. У природі існують два дуже рідкісних виду папороті – вужачкові і гронянка, які викидають щось схоже на кисть квітів. Це, звичайно, не квіти, а лише витягнута частина листа зі своєрідними «бутончиками» – спорангіями, які і відкриваються в суху погоду.