Клеврет

Старослов’янське поняття «клеврет» походить від лат. «Collibertus», що означає «відпущений на свободу, вольноотпущенник». Має досить зневажливу або негативне забарвлення, представляючи собою прихильника, шанувальника, адепта, який піде на будь-які жертви і абсолютно нічим не погребує, аби зробити все на догоду своєму благодійнику.

Спочатку, а точніше приблизно до середини дев’ятнадцятого століття, поняття застосовувалося в значенні «союзник, друг» або «спільник, однодумець». Слово також вельми активно використовувалося в художніх літературних творах, надаючи їм особливого забарвлення. Наприклад, в трагедії А.К. Толстого «Смерть Івана грізного» говориться так: «Торжествують один Годунов і клеврет його Бітяговскій» або в історичній прозі Ю. Тинянова «Пушкін» позначено: «… і Фома, який став у всьому його потатчіком і клевретів, знайшов випадок її доставити» .