Дежавю: звідки ви це пам’ятаєте?

Феномен дежавю привертає вчених усього світу ще з часів Карла Юнга. Особливу таємничість цього стану додає той факт, що його неможливо відтворити штучно, а, отже, будь-які дослідження носять спонтанний характер.

Літній поляк, колишній інженер, ім’я якого не розголошується, перестав дивитися телевізор і читати газети після того, як виявив, що йому заздалегідь відомо їх зміст. Він упевнений, що все навколо вже відбувалося з ним, і ніхто не може його переконати в цьому. На пропозицію сходити до психоаналітика пенсіонер відповів відмовою – він уже знав, що йому скаже лікар.

Психоневрологи впевнені, що 80-річний поляк став жертвою затяжного стану дежавю, яке іноді спостерігається у людей, які страждають на епілепсію і шизофренію. Однак пояснювати ефект “помилкової пам’яті” тільки захворюваннями не можна – переважна більшість здорових людей хоча б раз у житті зазнавали стан дежавю.

Термін “дежавю” перекладається з французької як “вже бачене”. Він був запропонований в кінці XIX століття психологом Емілем Буараком. Цей феномен входить в групу подібних незвичайних відчуттів, куди відносяться також “дежавекю” (вже пережите) і “дежаентенду” (вже почуте).

Перше біологічне обґрунтування дежавю мало на увазі, що пара людських очей не тільки сприймає навколишній світ в різному колірному діапазоні, але і з деякою мікроскопічної різницею в часі. Оскільки кожна півкуля отримує сигнал тільки від одного ока, то різниця в одержуваної інформації, коли одне око вже бачив подію, а другий тільки його спостерігає, і є дежавю. Ця теорія отримала назву “ментальний двоїння” і довгий час вважалася достовірною, поки ефект дежавю ні зафіксований у сліпих людей.

В даний час винуватцем виникнення дежавю вважають орган скроневих часток головного мозку – гіпокамп, чому існує теоретичне пояснення.

Гіпокамп відповідає за безліч функцій мозкової активності, в тому числі за ототожнення і пошук аналогій предметів навколишнього оточення. Вчені припускають, що подібний пошук проводиться в розділах пам’яті, які зберігають спогади про «шаблонах» зовнішнього світу. Так людина, яка бачить стілець, розпізнає його з збереженої в голові умовної моделі.

Певні стану мозку – перегрів, переохолодження, дія тиску і деякі захворювання – можуть вводити гіпокамп в стан “паніки”. При цьому побачений образ навколишнього світу відразу без аналізу потрапляє в пам’ять, куди мозок через частки секунд звертається за підказкою. Виходить, що людина порівнює ситуацію з нею ж, але витягнутої з найсвіжіших спогадів, що створює ефект “помилкової пам’яті”.

Дослідження феномена не припиняються до цього дня, і проходять в Колорадском університеті експерименти послужили підставою для створення ще однієї теорії про природу дежавю. Досліди психолога Енн Клірі показали, що людський мозок може міцно асоціювати незнайому обстановку з окремими предметами, які йому вже зустрічалися.

Піддослідним демонструвалися фотографії знаменитостей і відомих пам’яток архітектури та просили назвати імена і географічні назви. Одночасно з цим йшов завмер мозкової діяльності піддослідних. Виявилося, що іноді люди не змогли дати правильну відповідь, але в скроневих частках мозку у них реєструвався сплеск нейронної активності.

Після завершення дослідів було проведено опитування, в якому учасники експерименту зізналися – вони були готові неправильно описати зображення, так як згадали кого-то или что-то, з чим у них асоціювалися фотографії. Доктор Клірі впевнена, що подібний стан близьке до того, що відбувається в момент дежавю. Тепер, для підтвердження отриманих результатів, вчені мають повторити досліди, заміряючи біохімічні зміни в мозку випробовуваних.