Чи завжди фрак був чорним

Ні

Фрак, що з’явився в середині XVIII століття, спочатку був частиною облачення військових, в той час як «цивільні» чепуруни воліли оздоблювати свої одягу бантами, мереживами і коштовностями. Хоча вже ближче до кінця цього століття нові віяння моди, диктують підкреслену мужність і строгість чоловічого костюма, зробили одноколірні, затягнуті в талії фраки невід’ємною частиною гардеробу представників сильної статі. В додаток до них належало одягати світлі, спочатку довжиною до коліна, а починаючи з XIX століття — звичайної довжини, брюки. Втім, і цей консервативний вид одягу іноді дивував публіку. Дуже екстравагантно виглядали модники, одягнені в стилі «инкруаябль» (неймовірні), що виник у часи Французької революції. Цей фрак був забезпечений непомірно великим коміром та лацканами, доповнював костюм не менш значний краватку, закривав підборіддя і міцно накрохмалений комірець сорочки, доходив до середини щік. В Росії в часи правління Павла I фраки, стали своєрідним символом бунтівної Франції, були заборонені і лише після смерті імператора знову з’явилися в столичних салонах, а потім перетворилися в повсякденний одяг. Фраки шили з тонкого сукна, а часом і з оксамиту зазвичай синього, коричневого або зеленого кольорів. До останньої третини XIX століття фрак практично зник з вулиць, поступившись місце смокингам і піджаків, і перетворився в парадний туалет для урочистих і офіційних заходів, що проходять у відповідності зі строгим протоколом. Згодом їх стали носити також і танцюристи, музиканти. Якщо в запрошенні квитку на прийом коштує «white tie», значить необхідно прибути в чорному фраку з шовковими лацканами, білої фрачному сорочці, манишка якою повинна бути сильно накрохмалена, білому жилеті, застебнутому на всі гудзики, білій краватці-метелику, чорних лакових туфлях і при кишенькових годинниках. Взимку поверх фрака належить надягати чорне пальто з білим шарфом і білі рукавички.