Чи варто боятися вампірів

Ні

Як відомо, славу «головного» вампіра придбав Влад Дракул, він же — Влад Цепеш (по-румунськи — кол). Протягом кількох століть історії про замордованих ним найвитонченішими способами людях обростали новими, ще більш страшними подробицями, і з часом грань між правдою і вигадкою стерлася.Так з’явився містичний граф Дракула, повстає з гробу і полює під покровом темряви за душами невинних людей і звертав тих, кому він забажав дарувати вічне життя, в таких же, як і він, вампірів. Безумовно, це — міф і в реальному житті вампірів немає. Але існують люди, страждаючі одним вкрай рідкісним захворюванням, що носить назву порфірії (від грец. porphyra — пурпурова фарба). Реабілітувати цих страждальців, спростувавши їх зв’язок з темними силами, вдалося англійської докторові Чи Иллису з Хемпшира. У 1963 році він представив в лондонське Королівське медичне товариство свою наукову роботу «Про порфірії та етіології перевертнів», в якій докладно описав симптоматику цієї рідкісної генної патології. При цьому страшному генетичну недугу в крові і тканинах людини збільшується вміст пігменту — порфірину, який під впливом освітлення руйнує гемоглобін і створює тим самим дефіцит кисню і заліза. Небелковая частина гемоглобіну — гем— перетворюється в токсична речовина, що роз’їдає підшкірні тканини. В основі спадкової форми хвороби лежить утворення змінених еритроцитів. За статистикою, батьки 25% дітей, народжених з цією патологією, також страждають на порфірію. Придбані ж її різновиди — це важкі ускладнення авітамінозів, анемій, а також деяких захворювань печінки, викликаних інтоксикацією, наприклад, свинцем або солями важких металів. Так чому ж замість, здавалося б, природне для людини почуття жалю ці нещасні люди завжди викликали у оточуючих непереборний страх і пекучу ненависть? Справа в тому, що невміння пояснити зовнішні і поведінкові прояви подібних хворих мимоволі наводила на думку про їх диявольському переродження. А тому за багатовікову історію боротьби з перевертнями і вампірами ці бідолахи натерпілися немало — їх зраджували анафемі, катували і, як правило, стратили. Тим більше що розпізнати ознаки цієї жахливої хвороби нескладно. Спочатку у таких хворих спостерігається занепад сил, збліднення шкіри і світлобоязнь, по мірі розвитку недуги їх шкіра тоншає, набуває коричневий відтінок, а потім починає гнити, покривається виразками і рубцями. Далі відбувається деформація суглобів, що викликає скручування пальців. Слизова ясен і внутрішньої частини губ лопається, починає кровоточити і оголює коріння зубів, особливо ж глибоко розкриваються вони у різців. Крім того, порфирин часто відкладається і в емалі зубів, надаючи їй лиховісний коричнево-червоний відтінок. В даний час ретельне вивчення цієї рідкісної патології крові дозволяє лікарям коригувати вроджену форму цієї хвороби і лікувати на ранніх стадіях її набуті форми. В запущеній і застарілою формою порфірії сонячне світло приносить хворим неймовірні муки, а тому під час світлового дня вони змушені ховатися в самі темні і похмурі місця і залишати їх лише після заходу сонця. До того ж подібний стан просто не може не позначатися на психіці хворого порфірією людини. Їх вкрай неврівноважений і потайний характер з незапам’ятних часів одночасно і жахав, і цікавив оточуючих, а лякаюча зовнішність і незрозумілий спосіб життя слугували приводом для виникнення страшних містичних історій, що лише посилювало тяжкість їх існування.