Чому в земній корі не знаходять нові хімічні елементи, а отримують їх лише штучно

Багато існуючих елементів розпалися

Хімічні елементи розрізняються числом протонів в атомному ядрі. Пов’язують їх ядерні сили, але електрично протони відштовхуються, оскільки мають однаковий позитивний заряд. Чим більше протонів у ядрі, тим більше його розмір і тим важче ядерним силам його скріпляти. Тому важкі атомні ядра нестійкими і розпадаються на більш легкі. Найважчий з стабільних елементів — свинець — містить 82 протона. А далі простежується закономірність (нестрога, втім): чим більше протонів, тим коротше час життя ядра. Вісмут містить на один протон більше і живе 19 квінтильйонів років. В ядрі урану на 10 протонів більше, і його атоми живуть в середньому 4,5 мільярда років, так що на Землі збереглася лише половина первинного урану. У плутонію ще на два протона більше, і його найбільш довгоживучий ізотоп (плутоній-244) розпадається за 80 мільйонів років. Це найважчий елемент, сліди якого ще збереглися з часів формування Землі. Все більш важкі елементи якщо й існували, то розпалися. Фізики, які вивчають надважкі ядра, штучно створені на прискорювачах, сподіваються, що деякі елементи зі 120-126 протонами можуть виявитися стабільними завдяки квантовим ефектів. Але поки такі ядра нікому не вдалося ні створити, ні виявити.